read-books.club » Сучасна проза » Жити — пити 📚 - Українською

Читати книгу - "Жити — пити"

119
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Жити — пити" автора Оксана Стефанівна Забужко. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 41 42 43 ... 54
Перейти на сторінку:
одноманітне існування серед старих алкоголіків. А ми з білочкою удвох приходимо тільки до тих, хто досяг просвітлення.

– Он воно як… – Афанасій зніяковів і засмутився. Він раптом зрозумів, наскільки безглуздими були мрії про гастрольну діяльність, концерти і всесвітню славу. Афанасію стало соромно, а потім трагічно, як у Шекспіра в «Королі Лірі», і він заплакав, ображений на долю. Ну, який, який насправді може вийти артист із колишнього санітара «швидкої допомоги»? Хоча номер із сокирою в спині міг би мати успіх, таки так… – Скажіть, пане Зривко, а існують пані Зривко? Тобто чи співіснуєте ви у цьому просторі з жінками?

– Ясна річ, співіснуємо! Але живуть вони окремо і виключно на дні порожніх пляшок із-під контрабандного фальшивого «Мартіні»…

– А як ви думаєте, є якісь спеціальні умови для того, щоб набути такої величі, як ви?

– У тому житті я не мав перспектив, абсолютно.

Я мріяв вивчитись на хірурга, проте час ішов, десь я зламався, зупинився в особистому зростанні, згаяв слушні нагоди, а потім щось міняти виявилося пізно. Завжди виникали непереборні обставини, люди, справи, та й не виникало великого бажання, якщо чесно, ті обставини долати. Бо тут краще, друже, набагато краще! Той, хто тут ніколи не бував, той, хто ніколи не відчував цієї неймовірної безвідповідальності, завдяки якій ти можеш послати куди подалі весь світ – нас ніколи не зрозуміють. Це найкраща втеча з усіх, яке тільки вигадало людство. Мандри, наркотики, монастирі – все згасає перед нею. Мені тут гарно, от і все.

– А я? – нарешті наважився запитати про себе Афанасій.

– Настане час, друже, і ти також станеш ким-небудь видатним. Станеш тим, ким захочеш ти, а не ті, хто тебе оточує, розумієш? Якщо, звісно, не помреш завчасно від цирозу печінки. У тому-то й щастя, щоб опинитися тут раніше, ніж склеїти ласти.

– Тобто це і є щастя всіх людей на Землі?

Пан Зривко раптом засмутився: його чоло розтяла глибока зморшка, обличчя начебто враз по темніло і замерехтіло, як сніг за вікном:

– Щастя всіх людей повинно стосуватися всіх людей, от в чому справа. А твої бажання і твій стан стосуються тільки тебе. Ну, можливо, ще кількох людей навколо. Тож такий наш вибір – це швидше антитеза щастю всіх людей, це добре приховане тут, – пан Зривко погладив рукою випукле дно пляшки, – щастя. Або нещастя, це з якого боку подивитись. А щастя всіх людей на Землі, як сказано вже мною вище, має стосуватися всіх людей на Землі.

– І що це може бути?

– По-перше, це може бути народження людини – щастя, яке дають людині Бог і батьки, яке не залежить від її волі, бо всі люди народжуються. По-друге, це може бути життя само по собі, тобто щастя, яке напряму залежить від самої людини і трохи від Бога. І по-третє, це може бути смерть – бо всі люди рано чи пізно вмирають і це щастя не залежить не від кого, воно закладене в людській природі.

– Так просто? – здивувався Афанасій.

– Коли ти одного ранку прокинешся де-небудь на дні порожньої пляшки, у тебе буде багато часу поміркувати над цим. А тепер поспішай, тобі час. Тільки не кажи нічого про нашу зустріч нікому, особливо дружині, бо наші зустрічі – це велика таємниця, і якщо ти її розголосиш, то на нас усіх чекає горе! – і білочка, красива рожева білочка торкнулася чола Афанасія своїм божественним пухнастим хвостиком.

Афанасій прожив із дружиною двадцять років, наживши сина та безліч синців, а все через те, що жодного разу не збрехав. Хотів, міг, вмів, але не збрехав – такий у нього був недолік, і синці якраз тому свідки. Він не міг зберігати від неї жодних таємниць, навіть найстрашніших і найважливіших, саме тому на запитання, чи проспався він, Афанасій того ранку чесно відповів дружині, що ні, тому що цілу ніч гуляв зеленим чоловічком і розмовляв із паном Зривком, а потім білочка повернула його своїм хвостом у людський образ. Така відповідь дуже розчарувала дружину, тому що, як уже йшлося раніше, коли ваш чоловік просто бухає – це нормально, бо всі кругом бухають, а от коли він десь швендяється ночами та ще й з якимось зеленими білочками – це вже занадто, це значить, що серйозно час до лікаря.

Лікарі, звісно, просто так звичайних алкоголіків серед білого дня не приймають, для побачення з ними існує ціла процедура, тому Афанасій ще мав час і шанси переосмислити почуте і побачене та якось спланувати майбутнє. Одне він усвідомлював напевне – він порушив слово, яке дав пану Зривку, і тепер на їхні голови має впасти страшенне нещастя, бо дружина сто відсотків повідомить про його пригоду посланниці темних сил – злючій тещі, після чого йому одна дорога – на дурку. А на дурку він не хотів, бо там неввічливі санітари, погано годують і колють болючі уколи, після яких білочка буде видаватися легкою приємною галюцинацією. Тож треба було тікати звідси, тікати негайно, поки не загребли під білі рученьки, але після напруженої ночі Афанасій не мав сил і про всяк випадок ліг спати у ванній кімнаті, єдиній, яка замикалась у квартирі зсередини. Наснився йому візит до нарколога, який зовнішньо нагадував дядю Васю зі складу сантехніки: і манерою говорити, і жестами, і, зрозуміло, вусами. Тільки в ротяку йому влітали не рибинки в томатному соусі, а пігулки від похмілля – від нарколога разюче тхнуло перегаром.

– Ну що, – запитав лікар дядя Вася, – поговоримо про щастя всіх людей на планеті Земля?

– А що про нього говорити, – не здивувався уві сні запитанню Афанасій. – Щастя є, його не може не бути.

– Є. Але як його залучити до всіх людей, привчити перебувати з нами в постійному еманаційному контакті?

При цих словах лікар попросив здивовану дружину покинути кабінет, а сам пересів з-за столу на диван поруч із Афанасієм.

– Ми ж знайомі, правда? – запитав він.

Афанасій невпевнено кивнув.

– Що я маю робити, лікарю? Я у відчаї, мене ніхто не розуміє. Мої близькі стали далекими, певне, найдальшими людьми на світі; мої колеги весь час кудись зникають, та і непевні вони люди; пан Зривко та його кар'єра недосяжні, бо я порушив слово, йому дане, а бути звичайним зеленим чоловічком на потіху п'яній публіці у пивних я не хочу. Навіть мій син, якого я так люблю, весь час запитує, чи не дурак я!

– Найголовніше, – відповів лікар, – нізащо

не кидай пити. Це запорука успіху. Не піддавайся на

1 ... 41 42 43 ... 54
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Жити — пити», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Жити — пити"